Коли ми говоримо про українських письменників, що народилися на Донеччині, одним з перших згадуємо ім'я Володимира Сосюри. Зі сторінок його збірок постають знайомі до болю картини природи, з кожного рядка струменіть любов до рідного краю.
Вода десь точить білий камінь,
кує зозуля у гаю.
Де б я не був, а все ж думками
лечу в Донеччину свою.
Лечу, неначе та лелека,
дивлюся радісно кругом
і шахту згадую далеку,
де працював я юнаком.
Дінця солодкі, ясні води,
посьолка рідного огні
і той садок біля заводу,
де ми гуляли в давні дні.
Де ми любили і зростали
в країні споминів моїх,
у дзвоні вічному металу,
в цехах широких заводських
Там ще густіш над гаєм дими,
і дні садами розцвіли.
Копри із зорями ясними
нові копальні підвели.
Нові гудки пісні заводять,
як знак і щастя, і надій,
де за Дінцем встають заводи
в могутній величі своїй.
Шумлять сади над берегами
Вмаєї юності краю.
Де б я не був, а все ж думками
лечу в Донеччину свою.
6 січня виповнюється 125 років від дня народження поета. Пропоную вам подивитися відео "Усім серцем він любив Україну свою", яке підготувала учениця 8 - А класу Чиріна Дарина на конкурс аматорського кіно: «Українська революція: ретроспективний погляд через 100 років» в номінації «Феномен української літератури 20-х років ХХ століття». Воно розповідає про життя поета, про те, що давно відомо кожному, а також про те, про що лише недавно стало можна говорити і писати.
Відносини поета з радянською владою зовсім не були простими, незважаючи на високі літературні премії. Бо хоч і доводилося йому інколи йти на компроміси, Володимир Сосюра завжди залишався справжнім українцем. Його вірші сповнені доброти, любові, щирості. Їх хочеться читати і перечитувати. Багато з них стало піснями.
Щоб упевнитися в цьому прочитайте їх тут: https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=104